ПОЗАВИВА́ТИ ¹, а́ю, а́єш, док., неперех. Завивати (див. завивати ¹ 1) якийсь час.

ПОЗАВИВА́ТИ², а́ю, а́єш, док., перех. Завити (волосся, кучері і т. ін.). Я б свої кучері та позавивала (Чуб., V, 1874, 100).

ПОЗАВИВА́ТИ³, а́ю, а́єш, док., перех., діал. Завинути всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь; пообмотувати. — Чому не заговориш до мене, чому не поглянеш, не позавиваєш мозолі на моїх пучках? (Коцюб., II, 1955, 352); Він велів лікарям оглянути і позавивати його рани (Фр., IV, 1950, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 782.

Позавивати, ва́ю, єш, гл.

1) Обмотать, обвить (многихъ, многое). Пусти ж мене, мати, в той сад погуляти, свого миленького кости позбірати, на тихім Дунаю переполоскати, в шовкову хустину позавивати. Чуб. V. 245.

2) Завить. Я б свої кучері та позавивала. Чуб. V. 100. Місяць дощовий буде, бо як народився, то ріжки униз спустив; а як такий, що так і позавивав ріжки вгору, то не буде дощу. Грин. І. 12.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 252.