ПОЗАБІГА́ТИ, а́ємо, а́єте, док. Забігти куди-небудь (про всіх або багатьох). Всі ведмеді позабігали за сто миль (Хотк., II, 1966, 160); Каменотеси поховалися по льохах, по горищах, деякі позабігали безвісти (Вас., І, 1959, 238).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 780.

Позабігати, гаємо, єте, гл. Забѣжать (о многихъ). Кинувши рідний край, позабігали у Московщину. Стор. МПр. 92.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 252.