ПОЗ’ЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. З’їсти все або багато чого-небудь. Що не було, все поз’їдали [троянці], Горілку всю повипивали, Як на вечері косарі (Котл., І, 1952, 167); Два місяці стояли в селі жовніри, що було ліпшого з худоби — повирізували та поз’їдали (Фр., II, 1950, 54); // З’їсти верхній шар чого-небудь, верхню частину рослини і т. ін. Поз’їдати сметанку з глечиків.

2. Пошкодити, зіпсувати і т. ін. все або багато чого-небудь (про комах, гризунів). * Образно. Давно вже в деревах час поз’їдав серцевину і вселив замість неї у дупла або рої одичавілих бджіл, або закохані пари лісових голубів (Стельмах, II, 1962, 138).

3. Роз’їсти, зруйнувати все або багато чого-небудь, у багатьох місцях (про отруйні речовини, іржу і т.ін.). Кайдани руки-ноги поз’їдали (Сл. Гр.).

4. Сточити, зіпсувати (зуби). Поз’їдати зуби.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 818.

Поз’їдати, да́ю, єш, гл.

1) Съѣсть (верхній слой, вершокъ у растенія) (во множествѣ). Вона в нас як кішка: сметанку з глечиків поз’їдає, вершечки поспиває. Харьк. у. Корова вскочила у садок і поз’їдала щепи молоденькі. Харьк. у.

2) Разъѣсть. Кайдани руки-ноги поз’їдали. АД. І. 94.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 264.