ПОЖМА́КАНИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до пожма́кати. Він витяг з кишені піджака вже добре пожмакану газету (Собко, Нам спокій.., 1959, 52); // у знач. прикм. Витяг [Петро Карпович] з-за халяви товстий пожмаканий рукопис (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 123); Вбрання було підібрано вибагливо, зі смаком і явно личило їй. Не пожмакане, а випрасуване, свіже… (Гончар, III, 1959, 396); // пожма́кано, безос. присудк. сл. Лист пожмакано, але нічого — на куриво годиться (Смолич, Мир.., 1958, 159); Покривало стягнено зі стола, пожмакано, кинуто на підлогу (Тют., Вир, 1964, 135).

2. у знач. прикм. Те саме, що зім’я́тий 3. Пожмакане, вже підстаркувате лице виглядало як маска (Жур., Звич. турботи, 1960, 129).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 777.