ПОЖИТКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех., діал. Споживати. Панотець.. любив пожиткувати, та не хотів старати (Март., Тв., 1954, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 776.