ПОЖИ́ТИСЯ¹, живе́ться, док., безос., розм. Житися якийсь час. — Мені, — кажу на себе, — і пожилося, і пожурилося (Вовчок, VI, 1956, 219); Тепер, коли минуле покрилося вже.. туманом, коли пожилося вже.., тепер тільки всією душею розумієш, як чисто тоді все було, як гарно (Хотк., І, 1966, 145).

ПОЖИ́ТИСЯ², живе́ться, док., розм. Те саме, що ви́тратитися 2. — Слабую дуже на голову й на очі. Було колись здоров’я, та пожилося (Вовчок, Вибр., 1937, 217).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 776.