ПОЖИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЖЕ́РТИ, ру́, ре́ш; мин. ч. поже́р, ла, ло; док., перех.

1. Поїдати що-небудь із жадібністю, без остачі (про тварин). На буряки п’ятої бригади довгоносик напав навалою.., він наповзав хмарами і пожирав молоді сходи (Минко, Повна чаша, 1950, 91); — Два рази вже я [Ворона] висиділа діточок, і оба рази.. повитягала [Гадюка] мені їх із гнізда і пожерла! (Фр., IV, 1950, 75); Любити ближнього? Якого? Того, що шкуру з мене здер? Та я б і серце вирвав з нього І кинув псу, щоб пес пожер! (Бажан, Роки, 1957, 243); // вульг. Їсти що-небудь із жадібністю, у великій кількості (про людей). — Де малина?.. Пожерли!? Малина моя де?.. (Коцюб., II, 1955, 118); — У тебе щось є в торбині? — А ти вже своє пожер? (Тют., Вир, 1964, 143).

◊ Очи́ма пожира́ти див. о́ко¹; Пожира́ти кни́ги (журна́ли і т. ін.) — читати швидко і багато. Пожираючи без ладу сотні томів, Ярина вміла, однак, зібрати в головці проміння мислі, розкидані там (Коцюб., І, 1955, 156).

2. перен. Знищувати, спалюючи, поглинаючи і т. ін. кого-, що-небудь. Гарячі суховії пожирали хирляві посіви (Літ. газ., 22.VІІІ 1961, 1); Щоб тебе сира земля пожерла! (Номис, 1864, № 3792); — Пожерло Полум’я п’ять хат і сім стоділ [стодол]… (Рильський, II, 1960, 16); Робота при тих законах ішла невпинно і пожирала щотижня тисячі [карбованців] (Фр., VIII, 1952, 380); // безос. Темний.. гай як огнем пожерло (Вовчок, VI, 1956, 296); // розм. Не давати існувати, діяти, функціонувати. Вони [перекупники і спекулянти] пожирали один одного і всі разом гарбали місцеві багатства (Смолич, V, 1959, 8); Хіба вона не зміркувала, що вони її дурять. Адже скажи людям зразу, що то для них землю ділять, то.. живцем пожерли б один одного… (Коцюб., II, 1955, 24); — Де ваша [хуторяни] морально-політична єдність? По-вашому так: жери ти сусіда, або він тебе пожере!.. (Гончар, III, 1959, 221); // тільки недок., у сполуч. із сл. простір, далі, кілометри і т. ін. Дуже швидко пересуватися, долати відстань. Машина пожирає степові далі, і товстий хвіст куряви безнадійно силиться її наздогнати (Епік, Тв., 1958, 574).

3. тільки недок., перен. Захоплювати цілком, заповняти собою кого-, що-небудь (про почуття і т. ін.). [Панахида:] Коли весело всім, тебе пожирає нудьга (Мик., І, 1957, 263).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 775.

Пожирати, ра́ю, єш, сов. в. пожерти, жеру, жере́ш, гл. Пожирать, пожрать. Налетіло птаство небесне і пожерло його. Єв. Мр. IV. 4. Жерцем пожирати. Тайно гонять, явно б’ють, підкладають сіті, ненавидять, гонять, б’ють, жерцем пожирають. Чуб. V. 448. Также: поглощать, поглотить. Щоб тебе сира земля пожерла. Ном. № 3792. Друге (судно) дунайське гірло пожерло. АД. І. 188. Аже тепер правда, правда вже померла, а, щира неправда увесь світ пожерла. О. 1861. X. 95. — оком, очима. Смотрѣть во всѣ глаза, не сводить глазъ съ кого. Вона вже й оком своїм нас пожерла. МВ. (О. 1862. III. 59). Вона їх очима так і пожерла обох. Г. Барв. 152.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 251.