ПОЖЕ́ЖНИЙ, а, е.

1. Прикм. до поже́жа. Вживання гасових ламп серед сухої пряжі та клоччя було заборонене через пожежну небезпеку (Смолич, II, 1958, 28); // Признач. для повідомлення про пожежу. Владно вдарив на сполох мідний пожежний дзвін (Гончар, Тронка, 1963, 207); // Признач. для гасіння пожежі. Пожежні Розсохлися бочки (С. Ол., Вибр., 1959, 212); Пожежна команда; // У якому зберігається знаряддя, признач. для гасіння пожежі. По широкій улиці і повз пожежний сарай за вигоном.. сунули [люди] натовпом (Головко, II, 1957, 344); // Признач. для спостереження за виникненням пожежі. — То на горах не поліцейські доми з пожежними каланчами (Н.-Лев., IV, 1956, 260); На високій пожежній вежі ходить вартовий з гвинтівкою і пильнує небо (Тют., Вир, 1964, 306).

∆ Поже́жне депо́ див. депо́.

2. Стос. до пожежі. Пожежу, висловлюючись пожежним терміном, локалізовано (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 78).

3. перен. Дуже поспішний, що вимагає негайної дії.

◊ В поже́жному поря́дку — дуже швидко, спішно; наспіх. — В пожежному порядку вже організовано кілька ватаг (Головко, II, 1957, 562).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 772.

Пожежний, а, е.

1) Пожарный.

2) Страховой. Тут би саме їхать по нову хату, по дерево на клуню та ставить, поки ще на годині, дак коли ж нема й чутки за тії пожежні гроші. Васильк. у.

3) Пожежна справа. Пожарная команда. По великих городах до там є пожежна справа. Васильк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 250.