ПОЖБУ́РЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до пожбу́рити; // пожбу́рено, безос. присудк. сл. Його [діда] знову було пожбурено на підлогу, і Лесь топтався зверху (Ю. Янов., І, 1954, 116).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 771.