ПОЖАЛІ́ТИСЯ, і́юся, і́єшся. Док. до жалі́тися. Гірке життя давно минуло, і тепер їй [Тоні] просто ні на що пожалітися (Собко, Матв. затока, 1962, 6); Навчав [пан], щоб осмілилась [Ївга] стать перед губернатором і пожалітись об своїй нужді (Кв.-Осн., II, 1956, 286); — От я тобі раджу йти у волость, пожалітися, то все тобі вернуть [дядько і дядина] (Мирний, І, 1954, 93); — То ви пожалійтесь на його [писаря] мировому посередникові (Н.-Лев., IV, 1956, 152); Та надало батюшці пожалітись кудись — учитель читає мужицькі газети й книжки (Вас., І, 1959, 191); — Геть, донощиця!.. Пожалілась на солдата, тепер хочеш мене зганьбити! (Довж., І, 1958, 193).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 769.