ПОЖАЛКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. неперех. Те саме, що пожалі́ти 2. [Орест:] Хоч коли є що в середніх віках, за чим можна пожалкувати, то власне за сею «блакитною трояндою» (Л. Укр., II, 1951, 24); Я пожалкував, що не залишив у старому таборі зв’язківця (Збан., Крил. гонець, 1953, 14); // за ким — чим. Відчути душевний біль, зажуритися за ким-, чим-небудь. Пожалкував [Кобзар] за Іваном Кравчуком, згадав, що колись разом із ним у школі вчилися (Жур., Дорога.., 1948, 16); // Відчути жаль, каяття. — Прискучило тобі зі мною жити, — Промовив брат [голуб], — нехай і так, Нехай сміється Шпак… Мене згадаєш, милий друже, І пожалкуєш дуже, дуже… (Гл., Вибр., 1951, 76); Сахно й собі звернула на цілину, тільки праворуч. Але зразу ж пожалкувала (Смолич, І, 1958, 98).
◊ Не пожалку́єш; Не пожалку́єте — те саме, що Не пожалі́єш; Не пожалі́єте (див. пожалі́ти). [Марта:] Залишайтесь з нами [тітко]. Не пожалкуєте. Життя шахтарське це… як книга найцікавіша, а може, й більше… (Корн., II, 1955, 185); Пожалкува́ти на кого — виявити незадоволення ким-небудь. Та вже як не міркуй, А сам на себе пожалкуй! Не раз, не два заплачеш, А дива більше ти такого не побачиш (Г.-Арт., Байки.., 1958, 152).
2. перех. і без додатка, рідко неперех. Те саме, що пожалі́ти 1. — Слухав би [син] батькового вчення, та пожалкував би моїх слізочок (Кв.-Осн., II, 1956, 421); І невідомо, чи хотіла вона позбутися пасинка чи, може, й справді, пожалкувала його (Крот., Сини.., 1948, 16); Свекруха рада Олесі, як рідній дитині: не знає, де й посадити, як пожалкувати (Вовчок, Вибр., 1946, 47).
3. перех., рідко. Те саме, що пожалі́ти 3. — Приклич же його, паньматочко, хоч на часиночку.. Що знаєш, те й роби, а я нічого не пожалкую (Кв.-Осн., II, 1956, 198); Щедрого могорича гробокопачам не пожалкував [Кіндрат] (Ковінька, Кутя.., 1960, 25).
4. неперех. Жалкувати, шкодувати якийсь час. Пожалкуєш, пожартуєш Та просто їм в вічі: — Не годиться, козаченьки, Кохатися двічі! (Пісні та романси.., II, 1956, 146); І певно, так би й вийшло, як і торік: пожалкував, пожалкував та й облишив гадку, коли б не самі обставини (Головко, II, 1957, 414).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 769.