ПОЖА́ЛИТИСЯ, люся, лишся, док., діал.

1. Пожаліти. Такі романи писати, то краще пір’я дерти. А пожалься боже того пера й чорнила! (Л. Укр., V, 1956, 64); — У вас голос… — Пожалься боже, який там голос… (Добр., Очак. розмир, 1965, 38).

2. Пожалітися. А знов, як не вгодять Галі брати, то Галя поплаче й погорює, ..пожалиться та й годі (Вовчок, І, 1955, 288).

ПОЖАЛИ́ТИСЯ, жалю́ся, жа́лишся, док.

1. Пожалити себе.

2. Жалитися якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 768.

Пожалитися, люся, лишся, гл.

1) Сжалиться надъ кѣмъ; пожалѣть кого. Ой пожалься, милий Боже, дівчиноньки молодої. Мет. 260.

2) Пожалѣть чего. Пожалься, Боже, собаці білого хліба. Ном. № 10780.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 249.