ПОДІ́ЛЛЯ, я, с., розм. Низовинна місцевість; долина. За Россю на поділлі, на рівнині неначе спав густий дубовий ліс (Н.-Лев., III, 1956, 74); Сплетінням стежечок, вузькими плаями, що оперізують гори, ідуть гуцули на поділля (Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 182).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 746.

I. Поділля, ля, с. Часть, доставшаяся въ надѣлъ.

II. Поділля, ля, с. Низменная мѣстность.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 241.

поді́лля —

1) низовинна місце­вість; долина;

2) (з великої літери) історико-географічна область Укра­їни між річками Південним Бугом і Дністром (Вінницька, Хмель­ницька, частково Тернопільська області).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 461.