ПОДУ́ТИСЯ, подму́ся, подме́шся і поду́юся, поду́єшся; мин. ч. поду́вся, дула́ся, ло́ся; мн. подули́ся; наказ. сп. подми́ся, подмі́мося, подмі́ться; док., розм.

1. Дутися якийсь час.

2. перен. Прибрати поважного, гордовитого вигляду (про всіх або багатьох). Ой уже ж наші та вороженьки та усі подулися (Сл. Гр.).

3. діал. Потьмяніти, затуманитися (про все або багато чого-небудь). Зорі подулися (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 762.

Подутися, дмемося, дметеся, гл.

1) Надуться, напыжиться (о многихъ).

2) Надуться, разсердиться (о многихъ). Ой уже ж наші та вороженьки та усі подулися. Гол. І. 256.

3) Потускнѣть, затуманиться. Зорі подулися.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 248.