ПО́ДУМ, у, ч., поет., рідко. Думка, помисел. Шуми, Славутичу-ріко, Ростіть, дерева юні, гінко, Клоніться вітами до ніг Великим людям і народам, Що в нас із ними спільний подум (Рильський, II, 1960, 107).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 760.