ПОДРУГУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., з ким і без додатка, розм. Бути подругами. Марія Дмитрівна знала її віддавна, ще з гімназії, де вони вчилися, подругували (Дн. Чайка, Тв., 1960, 47); Оксана Бойко теж брала участь у поході, вона тоді навіть подругувала з Зоїною матір’ю (Гончар, І, 1954, 522); // Те саме, що дружи́ти 1. — З якими ти людьми, сину, подругуєш? — пита мати (Вовчок, І, 1955, 347).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 758.