ПОДОЛЯКИ́, і́в, мн. (одн. подоля́к, а́, ч.; подоля́чка, и, ж.). Те саме, що подоля́ни. [Митро:] Були тут [на вічі] і як браття віталися наші люди з різних, хоч і найдальших, закутків нашого краю. Гуцули від Жабйого і подоляки від Гусятина (Фр., IX, 1952, 38); Угорець, ніяково посміхаючись, передав подолякові сокиру (Гончар, III, 1959, 226).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 753.

подоляки́ = подоля́ни (одн. ч. подоля́к = подоля́нин, ж. подоля́чка = подоля́нка) —

1) мешканці й уро­дженці Поділля;

2) тільки подоля­нка = подоляночка — український народний танок-хоровод, весняна гра й пісня; поширена по всій Україні;див. ще хорово́д. Весна, весна, весняночко, Прийди до нас, подоляночко! (І. Нехода).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.