ПОДО́ВШЕ, присл. Як можна довше. Поглянуть раз [на кохану], послухать мови, Очей подовше не звести, І тихо полум’я любови [любові] Самому довіку нести! (Граб., І, 1959, 149); // Протягом більш тривалого часу. Цілими тижнями, а далі й подовше не бував [Олесь] у мене (Фр., III, 1950, 110).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 752.