ПОДОБРІ́ТИ, і́ю, і́єш. Док. до добрі́ти. — Хоч сьогодні єгомость [священик] злі, то завтра подобріють (Март., Тв., 1954, 172); — Не знаю, чи подобріє пан до нас, але задуматись задумається (Стельмах, І, 1962, 358).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 751.

Подобріти, рію, єш, гл. Сдѣлаться добрѣе. О. 1861. XI. Св. 67. Ох, арендар подобрів, взяв жінку з собою, тепер мене оставив з дітьми сиротою. Чуб. V. 1089.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 243.