ПОДИ́НА, и, ж.

1. Подова плита в плавильній печі. Члени бригади викладають вогнетривкою цеглою подину печі (Роб. газ., 13.ХІ 1962, 2).

2. діал. Низина. А там, на схід, у далечезній подині простелялись ферганські степи (Ле, Міжгір’я, 1953, 86).

3. діал. Рівне місце в горах.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 743.

Подина, ни, ж. Низменная мѣстность, иногда заливаемая водой. Ой вийду я на могилу та погляну на подину: на подині вогонь горить, коло вогню турок сидить. Н. п.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 241.