ПОДЗЮРИ́ТИ, и́ть, док., розм. Почати дзюрити; // безос. Он знов крізь стелю подзюрило (Сл. Гр.); // Полити сильно (про дощ). А тут знов подзюрив дощ (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 741.

Подзюрити, рю́, ри́ш, гл. Полить струей. Он знов крізь стелю подзюрило. О сильномъ дождѣ: полить. А тут. знов подзюрив дорщ. О. 1862. І. 59.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 240.