ПОДЕ́РТИСЯ і ПОДРА́ТИСЯ, деру́ся, дере́шся; мин. ч. поде́рся, лася, лося і подра́вся, дра́лася, лося; наказ. сп. подери́ся.
1. Док. до де́ртися і дра́тися 1, 2, 4. Його біла сорочка почорніла від бруду, солом’яний бриль подерся (Бойч., Молодість, 1949, 134); Він кинувся на стежку й подерся на гору між терном (Н.-Лев., III, 1956, 225); Подрались, мов на сміх, Наче діти по граки, По дубах тих козаки (Манж., Тв., 1955, 170); Яких там.. не було дерев, кущів.. Одно стовпом подралось догори.., друге кущем розпустило свої віти (Стор., І, 1957, 366); Дяк мерщій подрався поміж людьми в кухню (Мирний, III, 1954, 86); Злодій не міг далеко втекти. Навряд, щоб він пішов у сопки й подерся в темряві крізь кущі та тайгу (Трубл., І, 1955, 85); Подерлися, як пес з котом (Сл. Гр.); * Образно. По горі бузок подрався (Горд., Дівчина.., 1954, 136).
2. Подряпатися об що-небудь гостре. Біг [Еней] так, що сам себе не чув; ..Увесь об колючки подрався (Котл., І, 1952, 124).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 739.