ПОДЕ́ННИК, а, ч. Найманий робітник з поденною оплатою праці. Між нами, поденниками, працював і наймит Гливин — Яким (Тесл., З книги життя, 1949, 68).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 738.

Поденник, ка, м. Поденщикъ, поденный рабочій. З поденника викрутить останню краплю поту. Г. Барв. 162.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 239.