ПОДЕ́ЙКУВАТИ, ують, недок., перех. і неперех., розм. Говорити, розповідати що-небудь про когось, щось; передавати чутки, поголоски і т. ін. Ну, що подейкують про його (Сл. Гр.); — Що ж там подейкують на базарі? Які там новини? (Смолич, Мир.., 1958, 17); Фабричні та вантажники з пристані подейкували, що сходка матиме для заробітчан неабияке значення (Гончар, Таврія, 1952, 87); — Зазнався мій батько, як подейкують люди, чи це наклеп? (Минко, Ясні зорі, 1951, 66); Подейкують, ніби бригадир Іван Косило хотів покепкувати з механізатора Івана Моторенка (Вишня, II, 1956, 52); Подейкували про можливий прихід військ Наливайка (Ле, Наливайко, 1957, 285).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 738.

Подейкувати, кую, єш, гл. Поговаривать. ЕЗ. V. 21. Ну, що подейкують про його. Борз. у. Люде подейкують, що подушного не буде. Валк. у. Чи сватають тебе, дівко? — Ні, не сватають, а тільки подейкують. Кобел. у. Подейкували на Бульбу, що він ніби то украв, аж воно виявилось потім, що аж он хто. Волч. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 239.