ПОДВІ́Р’ЯЧКО, а, с. Зменш.-пестл. до подві́р’я. - Я закличу до себе троїсті музики та наманю хлопців повну хату і кімнату, ще й подвір’ячко (Н.-Лев., І, 1956, 96); Згадалось невеличке, завжди чистеньке подвір’ячко, садок за хатою (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 21); Ой, чого плачеш, чого жалуєш, молодая Ярино? Ой, чи жаль тобі татонька свого Чи подвір’ячка його? (Укр.. лір. пісні, 1958, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 737.