ПОДВО́ЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ПОДВО́ЇТИСЯ, о́юся, о́їшся; наказ. сп. подво́юйся i подві́йся; док.

1. Збільшуватися вдвічі. Підраховано, що в сучасну епоху за кожні десять років обсяг наукової інформації, що є в розпорядженні людства, приблизно подвоюється (Рад. Укр., 11.IV 1967, 4); — Ти кричиш? Ну, вибачай, за се тобі подвоїться порція [ударів] (Фр., IV, 1950, 239); Серце, мій сурмач, Моя струна, як треба — то подвійся, Вдесятерись, як треба плакать — плач, Пали, гнівись, лиш з правди не посмійся! (Мал., Листи.., 1961, 9); // Значно збільшуватися проти звичайного; посилюватися. Ось мигнуло щось перед очима — жовте, кругле, дрібненьке… Невже філоксера? Увага подвоюється, зіниці ширшають (Коцюб., І, 1955, 207); Він відчув велику приязнь до старого акина, і ця приязнь подвоїлася, коли Жайсак розповів йому про те, як славетний акин.. склав пісеньку-сатиру про товстого бая (Тулуб, В степу.., 1964, 359).

2. Здаватися подвійним (у 1 знач); двоїтися (про предмети). Якщо дивитися крізь кристал кальциту, то зображення предметів подвоюється (Таємн. вапна, 1957, 26); Вона вдивлялася в дядька Якима, борода якого маячила немовби десь далеко в тумані, а сам він наче подвоювався (Юхвід, Оля, 1959, 170).

3. діал. Суперечити самому собі. Він подвоївся: раз казав, що нічого не бачив, а вдруге признався, що бачив (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 738.