ПОДАРУ́НОК, нка, ч.
1. рідко. Дія за знач. подарува́ти. Дуже вдячний Вам за подарунок переказу «Слова» (Мирний, V, 1955, 428).
2. Подарована річ; дарунок. Подарунок назад не беруть (Укр.. присл.., 1955, 282); [Одарка: (подає Іванові сорочку):] .. [Іван:] Оце так гостинець! Та як же гарно вимережена! За такий подарунок годиться й поцілувати! (Кроп., І, 1958, 108); — Оце, бачиш, сину, подарунок мені від мами на новосілля (Донч., V, 1957, 441); // Гостинець. Я годів зо два проходив По Чорноморії, по Дону… І подарунків накупив Найдорогіших… (Шевч., II, 1963, 20); Купив я йому в подарунок краватку й пішов (Коцюб., III, 1956, 425); — Вода й камінь точить, то гроші й подарунки дівочу впертість і поготів (Головко, II, 1957, 192); // ірон. Вчора мав рішучу розмову з Образцовим, коли він випустить мене [з клініки], а він, подумавши, одповів: — ..Когда это будет — не знаю, но скажу Вам сам. — От і новорічний подарунок (Коцюб., III, 1956, 454).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 734.