ПОГІ́Н, го́ну, ч., рідко. Те саме, що шви́дкість 1. Поїзд, зітхаючи, притишував погін (Мик., II, 1957, 397); На повному погоні зупиняє коня юний партизан Михайло (Ю. Янов., IV, 1959, 259).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 708.

Погін, го́ну, м.

1) Скорость движенія. Як тілько трохи пущу погону (у млині), то зараз і зломиться.

2) ? Сонце то ховалось, то знов випливало із-за високих скель, а вони, величаві, темними погонами мережили світлий і гладкий, як скло, Дніпр. Стор. II. 142.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 231.