ПОГО́ЇТИ, о́ю, о́їш, док., перех. Загоїти все або багато чого-небудь. * Образно. Дурниця всі рани й душевні, й тілесні, З нудьгою чи з кров’ю: Бо знаю я, серце, що всі мої болі Погоїть любов’ю (Крим., Вибр., 1965, 65).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 717.

Погоїти, го́ю, їш, гл. Залѣчить (во множествѣ). Так попекла руки, що в силу погоїш. Черниг. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 233.