ПОГО́Н, а, ч. Знак розрізнення у вигляді широкої нашивної або накладної смуги, прикріпленої до плечей військового чи іншого форменого одягу. Злегка обдряпаний твердим холодом гудзиків і погонів, Доря припав з довір’ям до батька (Коцюб., II, 1955, 373); Тепер на ньому був новий формений костюм з блискучими погонами інженер-майора тяги (Донч., VI, 1957, 193); Солідний провідник з сивими підстриженими вусами й акуратно пришитими залізничними погонами перевірив його квиток (Собко, Біле полум’я, 1952, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 719.