ПОГОЙДА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док. Гойдатися якийсь час. Рано розпочинає жити дитина: на умі ще в неї й річка, ..і ліс, де хотілося би ще погойдатись на груші, нахилити ліщину, — а життя вже квапить і жене то овець пасти, то ріллю боронити (Хотк., І, 1966, 127); Скочили [парашутисти] і повисли на парашутах. Погойдались, погойдались, як ляльки, а потім посідали на землю (Ю. Янов., І, 1954, 44); Хлопцеві хочеться неодмінно на середині кладки погойдатися (Стельмах, І, 1962, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 717.