ПОГО́ЖЕ, присл. Спокійно, безтурботно. З плеса визирнуло до нього невелике кругле обличчя з підстриженими сивими вусами.. та добрими сивими очима, що погоже дивились на світ з-під густих та довгих брів (Коцюб., І, 1955, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 717.