ПОГНІВИ́ТИ, влю́, ви́ш; мн. погнівля́ть; док., перех.

1. Ви́кликати гнів, роздратування; розгнівити, розсердити. Та виломлю калинову квітку, та застромлю за білу намітку, щоб сії квітки не подавити, щоб свого роду не погнівити (Сл. Гр.).

2. Гнівити якийсь час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 714.

Погнівити, влю, виш, гл.

1) Погнѣваться. Не погніви: то Бог дав, те й з’їж. О. 1862. IV. 89.

2) Разгнѣвать. Та виломлю калинову квітку та застромлю за білу намітку, щоб сії квітки не подавити, щоб свого роду не погнівити. Мил. Св. 59.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 232.