ПОГАНЬБИ́ТИ, блю́, би́ш; мн. поганьбля́ть; док., перех., розм. Те саме, що зганьби́ти. Теодорович.. господиню Томашеву дуже поганьбив (Стеф., II, 1953, 14); — Не ждав, не ждав я, що вона так мене поганьбить (Гончар, Тронка, 1963, 207).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 705.

Поганьбити, блю́, би́ш, гл. Охулить, осрамить. Старий його поганьбив. Чуб. II. 335.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 230.