ПОГА́НСЬКИЙ, а, е.
1. Прикм. до пога́ни́н 1. Ой, у п’ятницю святую, У раннюю досвітню годину, Та як наші вставали, Поганське військо половецьке потопцем [потоптом] топтали (Мирний, V, 1955, 264); Наступив [Святослав] на землю половчанську, Руський край грозою оберіг, і Кобяк, тодішній князь поганський, у полоні в Києві поліг (Забіла, У.. світ, 1960, 168); // Належний поганину, поганам; який є у поган; власт. поганам. — Я буду старатися всіма силами скасувати сі поганські звичаї. Бо то поганство (Хотк., II, 1966, 26); Поганська зброя.
2. Стос. до часів поганства; пов’язаний з цими часами. [Єпископ:] Всі оті, що звалися богами в поганськім світі, — ідоли бездушні, або злі духи, слуги князя тьми (Л. Укр., II, 1951, 233); — Хіба ти забув, полковнику, — промовив тоді кошовий, — що в руках татар теж наші товариші, що коли ми тепер їх не визволимо, то життя їх буде продане у вічну неволю поганську? (Довж., І, 1958, 254).
3. етн. Який знається, має зв’язок з нечистою силою; нечистий. — Хоч трохи було засуха ухвате, то він зараз за поганських відьом (Кв.-Осн., II, 1956, 179); Бабуся підносила їй до столу смачні страви,.. та, крім полуниць, Орися не взяла нічого в рот. — Ах ти, горе моє, горе, — бідкалася старенька. — Не інакше, як тобі наврочили якісь поганські злі очі (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 38); // Лихий, ненависний, проклятий. Вдарить Армія Радянська — сила знітиться поганська (Тич., Комунізму далі.., 1961, 13).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 704.