ПОГА́НИЙ, а, е.
1. Який не має добрих якостей, властивостей; не такий, як треба; який викликає негативну оцінку. З поганої трави — погане й сіно (Укр.. присл.., 1955, 104); Виніс [шинкар] поганшого вина й здер більші гроші з бурлак (Н.-Лев., II, 1956, 232); Гордєєв усю ніч пік у кухонній юрті пироги і все хвилювався, що дріжджі погані, але.. пироги вийшли високі, рум’яні й легкі (Тулуб, В степу.., 1964, 219); // Неприємний своїми якостями, властивостями (несмачний, смердючий і т. ін.). — Погана у тебе.. яєшня! Як трава! (Мирний, І, 1954, 297); Коли прийшли на свої місця, Олечка, попробувавши суп, заплакала: — Ой, яке погане (Хижняк, Тамара, 1959, 178); // Некорисний або шкідливий. Сестри ходили Що день божий вранці-рано Плакать над Іваном, Поки самі потруїлись Тим зіллям поганим (Шевч., II, 1963, 136); Це поганий гриб, шкідливий. Зветься гриб цей — мухомор (Нех., Ми живемо.., 1960, 100); Погана муха;// Несприятливий, похмурий (про погоду, день і т. ін.). — Пам’ятаю — поганий був ранок: туман наліг на землю (Коцюб., І, 1955, 141); Незважаючи на погану погоду, Гнат був у веселому настрої (Чорн., Визвол. земля, 1959, 38).
Пога́на хворо́ба — венерична хвороба. Сюди [до кринички] з усіх усюд стікаються прочани, стікаються хворі на невигойні й погані хвороби (Стельмах, II, 1962, 311).
2. Який не задовольняє поставлених вимог, не відповідає цим вимогам, певним потребам. Це був мій перший звуковий фільм [«Іван»], знятий на дуже поганій апаратурі, ще не освоєній початкуючими звукопрацівниками (Довж., І, 1958, 25); — Ви погане місце вибрали для маневрування, — тихо сказав Савченко (Стельмах, II, 1962, 195); Соняшник є поганим попередником, а під озимину й зовсім не придатний (Хлібороб Укр., 3, 1966, 19); // Виконаний недосконало, немайстерно; невправний. Сиділи там [у пеклі] скучні піїти, Писарчуки поганих вірш (Котл., І, 1952, 138); Тоня.. бігає на всі фільми підряд — гарний він чи поганий (Гончар, Тронка, 1963, 45); // Недосвідчений, невмілий (про людину). Поганий з тебе стиліст, діду, не вмієш прибирати порівнянь (Хотк., II, 1966, 359); Революційна хвиля владно тягла нас на вулицю, на площі.. Вулиця стала школою. І тут більшість із нас виявились поганими вчителями. Поганим учителем виявився й я (Довж., І, 1958, 15); // Який не відповідає звичайним нормам, відхиляється від нормального (про стан, відчуття, життєві функції організму і т. ін.). [Милевський:] Я.. застав його зовсім у поганому стані, ходить не може (Л. Укр., II, 1951, 74); — Апетит якийсь поганий… Пироги вже приносили? (Вишня, І, 1956, 225); // Нездоровий, хворий (про органи тіла, організм). Поганому животу і пироги вадять (Укр.. присл.., 1955, 144).
◊ Роби́ти до́бру (весе́лу) мі́ну при пога́ній грі див. мі́на1.
3. Який не обіцяє нічого доброго, віщує лихо, небезпеку або неприємність; невтішний, сумний. [Мартіан:] Ось я зараз скажу, щоб занесли Люціллу.. [Люцілла:] Сама піду! Бо се поганий знак, щоб на руках несли в нову домівку (Л. Укр., III, 1952, 311); [Тетяна:] Нема дома [чоловіка]; мені дуже без нього було страшно! Поїхав в город по якомусь ділові [ділу], так я цілу ніч мала поганий сон (Кроп., V, 1959, 132); Провал.. Недарма сьогодні у поганому передчутті тривожилось серце… (Стельмах, І, 1962, 589); // Невеселий, гнітючий. Поганий настрій; // Нещасливий, важкий, жорстокий. Ой, талане, талане, Удовиний поганий! (Шевч., І, 1963, 228); Погана доля не дрімала, — Немов невольника, тебе вела Від зла до зла (Фр., XIII, 1954, 407); // у знач. ім. пога́не, ного, с. Те, що віщує лихо, небезпеку або неприємність. — Прошу вас, побережіться, — ледве міг розібрати Брянський. — Бо мені погане виділося… (Гончар, III, 1959, 115); // у знач. ім. пога́не, ного, с. Що-небудь лихе, небезпечне, неприємне. Вчора дістав од тебе листа, дорога Вірунечко, і.. трохи заспокоївся, що нічого поганого з Вами не сталося (Коцюб., III, 1956, 319).
◊ Жа́рти пога́ні див. жарт.
4. Якому властиві негативні моральні якості (про людину). — Чи він наважався дуріти.. тим, що в йому молода кров грає, чи він і справді поганий чоловік (Н.-Лев., VI, 1966, 362); Кожна людина, якою б вона поганою не була, має свій найчистіший закуток чи хоча б спомин (Стельмах, II, 1962, 164); // Недоброзичливий, неприязний; злий. — Люди тут такі, погані. Я їм нічого злого не зробив (Хотк., II, 1966, 180); // у знач. ім. пога́ний, ного, ч.; пога́на, ної, ж. Людина, огидна своєю поведінкою, вчинками і т. ін. — Тілько ти мені слово пікнеш про батька та матір, я тебе з світа зживу.. Вони тебе, поганого, виплодили, виростили, скілько на тебе грошей стратили, — так ти оце за те дякуєш їм?! (Мирний, І, 1954, 162).
◊ Пога́ний на язи́к — грубий, нестриманий у висловах. [Одарка:] Мені здається, що я б його ніколи не покохала: такий у нього страшний погляд. Та сердитий, та поганий на язик!.. (Кроп., І, 1958, 94).
5. Вартий осуду (про манери, поведінку, вчинки і т. ін.). [Дівчина:] Поганих звичайок у мене багато (Л. Укр., II, 1951, 100); — Ви майстер викручуватись і робити поганий вплив на людей (Стельмах, І, 1962, 581); // Який ганьбить, плямує кого-небудь. Хороша чутка далеко чутна, а погана ще дальше (Номис, 1864, № 4452); Хто пустив погану славу на багатирку Шрамченкову дочку? (Мирний, II, 1954, 113); // Грубий, брутальний, непристойний. Навздогін Гнату летить якась погана лайка, але він уже не розбирає її (Стельмах, II, 1962, 350); // у знач. ім. пога́не, ного, с. Те, що варте осуду. Від поганого відверталося не через знання дійсної вартості цього поганого, а просто якимсь чуттям і нюхом (Хотк., І, 1966, 144); — Чого мені турбуватись? Я не зрадник і не злодій, поганого я нічого не вчинив (Гончар, III, 1959, 38); // Який виражає осуд; несхвальний, негативний. — Поганої ви думки про мене, виходить, Мирославо! — посміхнувшись, сказав Артем (Головко, II, 1957, 445).
◊ Зга́дувати (згада́ти) пога́ним сло́вом див. зга́дувати; Пога́не сло́во — лайливе слово. — А хлопці казали, що в мене батька не було… байстрюк? — кажуть.. — Не думай про це, то погане слово! (Мирний, І, 1949, 143); Доки Шура перебувала на вогневій, жодне погане слово не зривалося ні в кого з уст (Гончар, III, 1959, 199).
6. Непривабливий, негарний або бридкий на вигляд. З дзеркальця виглядало.. погане обличчя, з непомірно довгим носом (Коцюб., І, 1955, 267); Бригом правував поганий, кривий і кошлатий румун з двома матросами (Ю. Янов., II, 1958, 69); // Брудний, нечистий. — Нащо це ти, собачий сину, Тут каламутиш берег мій Та квапиш ніс поганий свій У чистую оцюю воду? (Гл., Вибр., 1951, 39); // перен. Який викликає ненависть; проклятий. Князь хиріє, Нездужає встати, А підвести нема кому, Ніхто й не загляне До грішного болящого в будинки погані (Шевч., II, 1963, 34); Одяглася [Зоя] партизаном, узяла нагана: Стережись тепер, німото, проклята, погана! (Тич., II, 1959, 98); // перен. Нікчемний, підлий. Славних прадідів великих Правнуки погані! (Шевч., І, 1963, 332); Ви [загарбники] смертний привезли вогонь, Та запече і вас либонь І душу випалить погану (Павл., Бистрина, 1959, 15).
◊ Пога́на, як сме́ртний гріх див. гріх.
7. етн. Пов’язаний з нечистою силою; нечистий. — У нас [індійців] є повір’я, що в усякій жінці сидить поганий дух (Минко, Намасте.., 1957, 73).
◊ 3 пога́них оче́й див. о́ко1; Пога́не о́ко; Пога́ні о́чі див. о́ко1; Пога́ний на о́ко (о́чі) див. о́ко1.
8. заст. Який не сповідує християнської віри, не додержується християнських заповітів у своєму житті. — Це не його гяур поганий тоді в гаремі зарубав… (Сос., І, 1957, 376); // у знач. ім. пога́ний, ного, ч.; пога́на, ної, ж. Людина, яка не сповідує християнської віри, не додержується християнських заповітів у своєму житті. Вороги!! І люті! люті!..Нехристияне! Чи не меж вами ж я, погані, Так опоганивсь, що й не знать, Чи й був я чистим коли-небудь (Шевч., II, 1963, 262); — Треба йти нам на поганих В їх землю прокляту, Напитись шоломом Дону І слави набрати! (Кост., І, 1967, 95).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 701.