ПОГА́НЕЦЬ, нця, ч.
1. розм. Той, хто викликає огиду, відразу (виглядом, поведінкою, вчинками і т. ін.). Чотири свічки спалила, поки Гриця умила, а п’ятий каганець — такий Грицько поганець! (Укр.. присл.., 1955, 131); Вона так багато наслухалася.. історій про ..газетярів, про їх цинізм, нічні пиятики, галабурди і т. ін., що дрож пробігла їй на думку — статися жінкою такого поганця (Фр., II, 1950, 298); — А тобі ріже око, що я чужу людину в хату прийняв? А з ким мені жити, коли в мене син — поганець? (Тют., Вир, 1964, 75); // Загарбник, кривдник, поневолювач. Ой, зі сходу вдарив грім — Била «катерина» [«катюша»]; Очистилась від поганців Наша Україна (Укр.. думи.., 1955, 525); Хотіли поганці віднять у нас хату — та ми тую жадність одсікли рукату (Тич., II, 1957, 139); // Уживається як лайливе слово. — Так от як ви!.. Мошенники! Поганці! — Лютує Лев (Гл., Вибр., 1951, 113); — Утікати, поганцю? Ні, тепер уже, пане, запізно! (Забашта, Вибр., 1958, 244).
2. заст. Те саме, що пога́ни́н 1. Гей, нумо, до зброї!.. Вдаримо на татар і турків, Ворогів-поганців (Пісні та романси.., II, 1956, 179); — Я хочу, щоб ти віддав її за мене… Я знаю, твій закон не дозволяє віддати за поганця, але я прийму вашу віру (Досв., Гюлле, 1961, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 701.