ПОГАМО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до погамува́ти. На ньому [човні], крім гребців, були..: старець Данило.. і один його ученик, молодий іще чернець з чорними, блискучими очима і з виразом упертої, нічим не погамованої волі (Фр., IV, 1950, 156); Сашко змовчав.. і без жодного слова, з ледь погамованою образою, вийшов надвір (Ю. Бедзик, Серце.., 1961, 150); // у знач. прикм. Нартал випускає з рук кухля і кидається на лаву, зовсім знесилений погамованим вибухом (Л. Укр., II, 1951, 406).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 701.