ПОВІ́Т, у, ч. У дореволюційній Росії і в СРСР до районування 1929 р. — адміністративно-територіальна одиниця, складова частина губернії. Чорний гай далеко, у іншому повіті, і Кармелю туди нема по що братись (Вовчок, І, 1955, 357); — Кращого бочкаря, як Матвій Вирвикишка.., хоч і п’ять повітів обійди, то й то не знайдеш (Тют., Вир, 1964, 287); // розм. Населення цієї адміністративно-територіальної одиниці. Стояло військо тут зальотне, Волове, кінне і піхотне, І ввесь був зібраний повіт (Котл., І, 1952, 171); Не один повіт знав о. Хведора; його знала навіть уся губернія (Н.-Лев., І, 1956, 116); // розм. Повітове місто. Юхрим таки доскочив свого: ..вискочив у повіт і працює там аж фінінспектором (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 117).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 675.