ПОВІ́СТКА, и, ж.
1. Коротке письмове повідомлення з викликом куди-небудь, нагадуванням про щось. От прийшла панові повістка їхать на суд (Україна.., І, 1960, 31); 26 червня [1941 року] в Троянівці було одержано перші повістки з військкомату (Тют., Вир, 1964, 275); // заст. Повідомлення, яке надсилає поштове відділення адресату про одержання на його ім’я грошей, посилки, листа і т. ін. З рекомендованими листами велика морока: на них перше «повістку» приносять, як на посилки! (Л. Укр., V, 1956, 375); // рідко. Те саме, що зві́стка. Збігались хазяїни, шлють свою невістку, Щоб ішла до матері та несла повістку (Щог., Поезії, 1958, 152); * Образно. Осінь шле повістку-хмарку… (Ус., Листя.., 1956, 189).
∆ Пові́стка де́нна див. де́нний.
2. літ., заст. Оповідання. Тим часом я постараюся прислати Вам повістку, що піде першою до 3-ої книжки (Коцюб., III, 1956, 219); Може, Вам відомо, що теперечки в Коломиї друкується збірка моїх повісток (Крим., Вибр., 1965, 579); // Оповідь, розповідь, переказ. Немало легенд і повісток о тім місці кружило і кружить межи народом (Фр., VIII, 1952, 135).
3. спец. Сигнал, оповіщення. І тільки годині о дванадцятій задзвонили, нарешті, повістку їхньому поїздові (Головко, II, 1957, 385); Закалатав дзвоник — перший дзвоник за цілу ніч: повістка до поїзда! (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 252).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 675.