ПОВІ́РКА, и, ж.

1. Переклик осіб з метою перевірки присутніх. В тюрмі почалася повірка: забриньчали швидко ключами, часто загрюкали молотками (Вас., І, 1959, 71); Їх виструнчили на плацу і після вечірньої повірки видали бойову зброю (Тют., Вир, 1964, 488).

2. заст. Контролювання, перевіряння кого-небудь з метою виявлення знань. Микосеві остався тільки закон божий та ще повірка арифметики (Л. Укр., V, 1956, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 674.