ПОВІ́Р’Я, я, с. Перекази, легенди, в основі яких лежать своєрідні народні уявлення про зв’язки між явищами навколишнього світу і долею людини. З якимось надзвичайним зацікавленням слухала завше Маруся усякі оті гуцульські оповідання, повір’я і приказки (Хотк., II, 1966, 35); За народним повір’ям ластівка несе людям спокій і щастя (Укр. літ., 9, 1957, 178); * У порівн. І тільки шурхотом шаршавим [шершавим] шелестів Колючий гай олив, Старий, безплідний, сивий, як повір’я (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 32).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 674.

пові́р’я — перекази, легенди, в основі яких лежать народні уяв­лення про зв’язки між явищами довкілля і долею людини; старі ві­рування, на зміну яких прийшло християнське віровчення, посту­пово забувалися; обрядові віруван­ня, проте, залишалися, хоч їхній зміст часто затемнювався; вони називаються повір’ями, напри­клад, боязнь сови, собачого виття, щоб кіт (особливо чорний) дороги не перебіг, зустрічі зі священиком або ченцем, з похороном, і, навпа­ки, бажання вступити в помиї на вулиці, знайти підкову на дорозі, встати вранці на праву ногу тощо; якщо перші віщують нещастя, то другі — удачу, щастя; серед повір’їв дуже багато господарчих: про по­году, про врожай; саме на їхній основі будується хліборобський календар; багато побутових, буденних повір’їв збереглося й пони­ні, — як вип’єш з ким з однієї чар­ки, то будеш знати думки його; пір’я павича приносить щастя, то­му ним прикрашають капелюх; ку­чері на голові приносять щастя; гроші в ритуальних обрядах — на багатство і щастя; коли падає з рук яка річ, то це до вас хтось поспі­шає; коли свербить ніс, то буде ви­пивка; коли свербить ліва рука — чекай грошей; як курка заспіває півнем, жди нещастя; хто вітається через поріг, то на сварку; хто наді­не що навиворіт, буде побитий або висварений; не свисти в хаті, бо з’явиться диявол; за тютюн, ци­гарку, ліки не прийнято дякувати; багато повір’їв пов’язано зі смертю й потойбічним життям, — не мож­на ховати небіжчика під ніч, а ли­ше при Божім світлі; небіжчик не буде мати на тім світі спокою, як­що за ним дуже побиваються; пер­ші дні дух небіжчика продовжує перебувати у рідній домівці; душа до дев’ятого дня блукає по світу; померлий живе, тому йому треба приносити їжу й пиття в дні поми­нок; на основі повір’їв будуються римовані народні афоризми: «Кіт гуде — весілля буде», «Як буде дів­ка макогін лизати, то буде лисого чоловіка мати», «Хто волохатий, той буде багатий»; у буденному житті повір’я звуться ще забобо́нами (див.), але мудрий народ каже: «Вір не вір, але перевір».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 459-460.