ПОВІНШУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., рідко. Те саме, що поздоро́вити. — От тепера вже, братці, сподівайтесь справді гостинця, — повіншував усіх чуприндир-запорожець (Стар., Облога.., 1961, 50); — А справді! Повіншуємо з новим роком (Вас., Вибр., 1950, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 673.

Повіншувати, шу́ю, єш, гл. Поздравить.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 222.