ПОВІ́ЛЬНО. Присл. до пові́льний. Опинившись за Грабинцями, Максим пішов повільніше (Кобр., Вибр., 1954, 131); Весняний світанок народжувався повільно (Тют., Вир, 1964, 8); Спочатку танцювали повільно, плавно, мов хитались од вітру (Коцюб., І, 1955, 376); Опанас говорив повільно, обдумуючи й виважуючи зміст кожного слова (Довж., І, 1958, 92); Широкий та чистий тут Дніпро,.. він тече повільно, величаво (Гончар, II, 1959, 372); Але і тоді в йому [в селі] малось дві церкви, Й звичая держалися там, Що можна було доступати повільно В одну тільки церкву жінкам (Щог., Поезії, 1958, 278); В хаті стало повільніше (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 672.

Повільно нар.

1) Свободно, вольно.

2) Свободно, просторно. В хаті стало повільніше,

3) Умѣренно.

4) Медленно. Ум. Повільне́нько. То дощ, то знов спека, пита що й Боже! А як би повільненько, то хліб кращий був би. Черниг. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 222.