ПО́ВІДЬ ¹, воді, ж., ПОВІ́ДДЯ, я, с. Те саме, що по́вінь. Порозтавали сніги, зійшла повідь, позбігала скрізь вода, а ще земля зовсім же то і не відмерзла (Кв.-Осн., II, 1956, 122); А за вишнею в прозорій синяві ночі далеко внизу мерехтіла, танучи у пітьмі, могутня дніпрова повідь (Довж., І, 1958, 354); Як тільки починалася весна, як починалося повіддя в Росі,.. на Василину находив якийсь ляк од води й ліса (Н.-Лев., II, 1956, 163); Просто можна здичіти серед тої поводі газет (Коцюб., III, 1956, 170); В приміщення відкілясь вривається повідь сліпучого світла (Кол., На фронті.., 1959, 108); * У порівн. Ідемо ми. Не шляхом, ні — тісно. Розлилися, як повідь, по всьому степу, аж за обрій (Головко, І, 1957, 64).

ПО́ВІДЬ², і, ж., рідко. Те саме, що ро́зповідь. Ой не чужую ж повідь повідаю, сам же ту полонку рубав, коня напував (Чуб., III, 1872, 298).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 671.

I. Повідь, воді, ж. Наводненіе, половодье. Пороставали сніги, зійшла повідь, позбігала скрізь вода. Кв. См. Повіддя.

II. Повідь, ді, ж. Разсказъ. Ой не чужую ж повідь повідаю, сам же ту полонку рубав, коня напував. Чуб. III. 298.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 221.

по́відь див. по́вінь.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 459.