ПОВІДДАВА́ТИ, аю́, ає́ш, док., перех.
1. Повернути назад, віддати все або багато чого-небудь (що було взяте, позичене і т. ін.).
2. Передати, вручити кому-небудь усе або багато чогось.
3. Дати кому-небудь для користування, у власність усе або багато чогось; відмовитися від усіх або багатьох своїх речей, належного майна і т. ін. на чиюсь користь. — На Буняках он, кажуть, махновці всіх коней у хуторян позабирали. — Самі повіддавали, — буркнув Данько (Гончар, II, 1959, 225); * Образно. Душі незайманої, молодої Всі скарби їй одній повіддавав (Павл., Бистрина, 1959, 215).
4. Дати все або багато чого-небудь кудись, кому-небудь з певною метою. Повіддавати взуття в ремонт; // Відправити всіх або багатьох куди-небудь з певною метою (в науку, найми, військо і т. ін.). — Синів червоним повіддавали? Щодня їх сюди ждете? — І виляск нагайки (Гончар, II, 1959, 355); Вона повіддавала старших синів в повітову школу (Збірник про Кроп., 1955, 15).
5. за кого і без додатка. Видати заміж усіх або багатьох. Мешкав [Беньямін] у великій кам’яниці, повіддавав доньки за багатих панських купців (Коб., І, 1956, 543); Повіддававши та поженивши дітей, він сам опинився на злидарській пайці грунту (Стельмах, І, 1962, 600).
◊ Повіддава́ти за́між — те саме, що Відда́ти за́між (усіх або багатьох) (див. віддава́ти). [Гапка:] Не я вас поженила, не я й заміж повіддавала (Кроп., II, 1958, 149).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 667.