ПОВІДБИРА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Відібрати все або багато чого-небудь, у всіх або багатьох. — От твій батько з дядьком Якимом вистежать розбійників, повідбирають у них рушниці й патрони (Юхвід, Оля, 1959, 82); Всі ті, кого хутірські презирливо називали панщуками та торботрясами, піднялися тепер відстоювати свої права та щойно одержану землю, яку банди грозилися повідбирати в бідноти назад (Гончар, II, 1959, 231); // Взяти все або багато чого-небудь, що належить віддачі. Вже доспівав піп молитви, вже дяк повідбирав до коша, що належне (Хотк., II, 1966, 42); // Забрати назад усе або багато чого-небудь, у всіх або багатьох. Одно тілько тішило їх і лишилося їм як пам’ятка празничного дня, а власне нові мундири, котрих їм не повідбирав заряд фабрики (Фр., III, 1950, 192).

◊ Повідбира́ти ру́ки в кого, заст. — зібрати, одержати підписи у всіх або багатьох неписьменних. — Перепиши свидітелів [свідків] та повідбирай в них руки (Кв.-Осн., II, 1956, 261).

2. Взяти багато яких-небудь предметів, виділивши із загальної маси за певною ознакою; вибрати все або багато чогось. — А на насіння повідбирай найкращі качани (Вишня, II, 1956, 81).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 667.