ПОВЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., перех.

1. Вчити кого-небудь чогось, даючи поради, напучення, пояснюючи, показуючи; напучувати, наставляти. [Лукія:] Як діждеш синів, то повчай їх, щоб вони не були такими бузувірами, як їх.. батько! (Кроп., II, 1958, 156); Клим, повен життєвого досвіду, повчав сина, як треба жить (Горд., II, 1959, 268).

2. розм. Бити, караючи за яку-небудь провину. Досталося ж Галі! Параска, як огонь, кинулась на неї.. То не мати повчає своє дитя — то звірюка кинулася на чуже.. Не зоставила мати живого тіла на дочці (Мирний, IV, 1955, 72); Дід вицупив із-за сволока батуру, якою, певно, не раз повчав свого внука Миколку (Тют., Вир, 1964, 323).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 698.