ПОВЧА́ЛЬНО. Присл. до повча́льний. Він замкнув зовнішні двері,.. пропустив у сіни Шевченка, замкнув його з канцелярії і повчально додав крізь двері: — Ти тільки там палити не здумай… (Тулуб, В степу.., 1964, 25); Іван Іванович Горобець.., голос якого найчастіше звучав повчально і безапеляційно, йде поруч якось бочком, говорить солодко, заглядає питально у вічі (Збан., Малин. дзвін, 1958, 322); Повчально простежити, як протягом своєї літературної діяльності все більше й більше очищав поет [І. Франко] свою мову (Рильський, III, 1955, 276).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 698.