ПОВТИКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. Вткнути все або багато чого-небудь, у багатьох місцях. — Обмотаю [макітри] соломою, повтикаю в кадівб та й довезу хоч і за сто верстов (Н.-Лев., І, 1956, 159).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 696.

Повтикати, ка́ю, єш, гл. Воткнуть (во множествѣ). Повтикав кілки. Левиц. І. 106.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 228.